Ці білі янголи — про невимовний біль, який не вщухне ніколи.
Разом із дітками ми створювали паперових ангеликів, а потім розвісили їх та білі стрічки на дитячих гойдалках і деревах.
Тут мав би лунати дзвінкий сміх.
Тут вони мали б гратися, навчатися, закохуватися і зростати під мирним українським небом.
Вони мали б мати безтурботне дитинство…
Але росія забрала у них усе. Забрала життя.
Ці діти могли б втілювати найсміливіші мрії, розбудовувати нашу країну, стати надійною опорою для своїх батьків у старості. Але цього вже ніколи не станеться.
Ховати дитину — найстрашніший, неприродний біль, який неможливо вгамувати жодними словами. Ми не можемо повернути їх чи вилікувати розбиті серця батьків, але ми можемо — і мусимо! — розділити цей біль.
Ми зобов’язані пам’ятати кожну загублену долю. Кожне маленьке сонечко, яке згасло через жорстокість ворога.
Джерело
